Для забезпечення власних потреб в нафтопродуктах, з яких 82% надходить завдяки імпорту, країни-члени ЄС розглядають використання пального з використанням біоетанолу як єдиний можливий шлях до диверсифікації.
Першим нормативним документом, що регулював використання біоетанольного пального у Євросоюзі стала Директива про біопалива 2003/30/ЄC. Директива встановила індикативні цілі щодо використання пального з відновлюваних джерел на транспорті: 2005 рік — 2%, 2010 рік — 5,75%. Цілі не були обов’язковими, хоча країни-члени повинні були звітувати про свій прогрес. Виконати норми, заплановані на 2005 рік, змогли лише Німеччина, Австрія та Швеція.
У 2011 році було видано інший документ — Директиву щодо відновлюваної енергетики 2009/28/ЄC. Вона закріпила обов’язковість використання 10% пального, виробленого з відновлюваних джерел, до 2020 року.
Повний текст статті доступний на порталі “Економічна правда”.