Георгій Гелетуха про перспективи вирощування енергетичних рослин в Україні
Європа 25 років намагалася зробити з енергетичних рослин бізнес і не змогла. Але нові правила ЄС відкривають чотири ніші, у яких Україна має великі шанси.
У новій статті для «Економічної правди» голова правління UABIO Георгій Гелетуха продовжує тему попередньої колонки про глобальний розворот цін, за якого зерно дешевшає, а енергія дорожчає. Він пояснює, чому європейські плантації енергетичних культур не стали масовими і які нові можливості створюють європейські регуляції.
Окремо автор розглядає, що потрібно Україні, щоб ними скористатися. Ключову роль тут відіграє щойно підписаний закон про імплементацію законодавства ЄС у сфері відновлюваної енергетики (законопроєкт № 14271) і підзаконні акти до нього.
Читайте повний матеріал на сайті “Економічної правди”
Чому Європа зупинилася?
В ЄС під енергетичними культурами зайнято 6–7 млн га, тобто близько 6–7 % ріллі. Проте понад 90 % цієї площі припадає на однорічні харчові культури: ріпак на біодизель, зернові й буряк на етанол, кукурудзу на біогаз. Багаторічні енергетичні рослини (міскантус, енергетична верба, тополя, сильфія) за 25 років зайняли менше 0,1 млн га. У Німеччині, найбільшому біогазовому ринку, площа енергетичних культур для біогазу скоротилася з 1,55 млн га у 2019 році до 1,19 млн га у 2025-му.
Причини цього не агрономічні. Перша причина політична: з 2018 року Директива про відновлювану енергію обмежує паливо з харчових культур. Друга причина в економіці поля. Плантація коштує 2–4 тис. євро/га, окупається 5–8 років і займає землю на 20 років, а довгострокового покупця зазвичай немає. Тож головне питання не в тому, як вирощувати, а в тому, як рентабельно продати тонну біомаси.
Чотири ніші для України
Проміжні культури для біометану
Для України це найприродніша ніша. Урядова програма ставить ціль 1 млрд м³ біометану у 2030 році і 2,1 млрд м³ у 2035-му. Потенціал лише відходів (гною, соломи, стебел, побічної продукції переробки) UABIO оцінює у понад 7 млрд м³ біометану на рік. 0,5–1 млн га проміжних культур дали б ще 0,75–3 млрд м³ біометану на рік. Для цього потрібні три умови. Перша: європейське визначення проміжних культур у підзаконних актах. Друга: відмова від силосної кукурудзи, на якій помилилася Німеччина. Третя: відкриття ринку ЄС через сертифікацію сталості та підключення українського реєстру до Бази даних Союзу.
Культури на деградованих землях
Тут масштаб України перевищує європейський. В ЄС сильно деградованих земель за критеріями директиви лише 2,9 млн га, і 90 % з них уже обробляються. В Україні ще до війни деградованими вважалися 10–12 млн га. Війна додала понад 2 млн га земель, де велися бойові дії, і близько 0,5 млн га, що втратили зрошення після руйнування Каховської ГЕС. Реалістично під енергетичні рослини можна залучити 1–2,5 млн га, що у два-три рази більше за європейський резерв. Біомаса з таких земель є передовою сировиною для авіапалива. Для цього потрібен реєстр таких земель і дозвіл на багаторічні культури як форму консервації ґрунтів.
Захисні смуги
Смуга верби, тополі чи міскантусу вздовж річки через два роки зменшує вимивання нітратів у 5–10 разів і зупиняє змив ґрунту на 90 %. Вона також накопичує 0,3–1 т вуглецю на гектар щороку і дає 8–15 т біомаси. В Україні близько 440 тис. га полезахисних лісосмуг, а полезахисна лісистість становить 1,3 % проти нормативних 2,5–3,5 %. Без жодного гектара чорнозему можна створити 0,4–1 млн га «енергетичних екосмуг». Це 1,5–4 млрд м³ заміщеного газу і 3–7,5 млн т скорочення викидів CO₂ на рік.
Матеріали і біовугілля
Тонна міскантусу як паливо коштує 40–90 євро, як сировина для матеріалів і хімії 120–350 євро, як біовугілля з сертифікованими одиницями вилучення вуглецю 250–450 євро. Кількість установок біовугілля в Європі зросла з близько двох десятків у 2015 році до понад 200 у 2025-му. Піроліз тонни міскантусу дає близько 300 кг біовугілля, 0,8 т назавжди вилученого CO₂ і 5–7 ГДж тепла. Це єдиний ланцюг, у якому багаторічна культура окуповується без аграрних субсидій. В Україні поки бракує норм: біовугілля не можна зареєструвати як добриво, немає ДСТУ на кострицебетон і міскантусові блоки.
Що робити?
Бар’єри для всіх чотирьох ніш спільні, тож рішення мають бути пакетними:
- Транспонувати пакетом. У підзаконних актах до нового закону треба разом визначити проміжні культури, сильно деградовані землі та лігноцелюлозну сировину, а також бонус за відновлення деградованих земель.
- Змінити Земельний і Водний кодекси. Треба дозволити багаторічні енергетичні насадження як форму консервації деградованих земель, а також у захисних і прибережних смугах, з орендою комунальних земель до 25 років.
- Створити реєстр сильно деградованих земель за європейськими критеріями з пріоритетом Півдня і прифронтових областей.
- Запровадити стандарт вуглецевого землеробства і постійних вилучень з реєстром, сумісний з європейською рамкою сертифікації, і платіж за захист водозаборів; зареєструвати біовугілля як добриво; скасувати податок на біогенний CO₂.
- Відкрити ринок ЄС для українського біометану. Сировиною мають бути гній, рештки й покривні культури, а не силос кукурудзи. Потрібні також міжнародна сертифікація сталості і підключення реєстру до Бази даних Союзу.
- Запустити 3–5 пілотних кластерів у 2027–2029 роках по 300–2000 га (засолений Південь, еродований Лісостеп, техногенний Схід, торфовища Полісся, розміновані землі) з фінансуванням Ukraine Facility, NEFCO, ЄІБ та «Горизонт Європа».
- Дати громадам фінансову модель. Вона має поєднувати компенсацію частини вартості закладання плантації, плату за захист ґрунтів і вод та вуглецеві одиниці. Така комбінація окуповує багаторічні насадження за 5–7 років.
Висновки
Без довгострокового покупця плантація на ріллі програє пшениці, і саме тому Європа зупинилася. Але у 2023–2026 роках ЄС відкрив ніші, де біомаса продається як вуглець, екосистемна послуга і матеріал. Україна має для них 10–12 млн га деградованих ґрунтів, 440 тис. га лісосмуг і розорані прибережні смуги. Бракує не гектарів, а підзаконних актів, реєстрів, стандартів і покупця. Усе це можна вирішити за два-три роки, і саме це відрізняє країну, яка експортує сировину, що дешевшає, від країни, яка продає енергію, що дорожчає.
