Георгій Гелетуха: подорожчало все? Ні. Подорожчала енергія
Глобальний розворот світових цін, за якого продовольча сировина дешевшає, а енергоносії дорожчають, створює для України нові економічні можливості та робить біопаливний сектор критично важливим для нашої енергетичної незалежності.
У своїй статті для видання “Економічна правда” голова правління UABIO Георгій Гелетуха аналізує 66-річну динаміку світових цін на енергоносії та сільгоспсировину, пояснюючи фундаментальну економіку розвитку біопалива й перспективи України на цьому ринку.
Наша країна може перестати бути експортером лише дешевої сільгоспсировини й почати продавати дорогу енергію з біомаси, зокрема біометан. Чому глобальні цінові тренди роблять біоенергетику вигідною та як цей сектор відкриває нові можливості для нашої економіки — дізнавайтеся далі в статті Георгія Гелетухи.
Економічний паритет: чому біопаливо стало можливим?
За 1960-2026 роки нафта подорожчала у 52 рази, європейський газ — у 37, американський — у 26. Пшениця за той самий час подорожчала у 4,8 рази, кукурудза — у 4,7. Якщо прибрати інфляцію, яка здешевила долар у 11,2 раз, картина розвертається: енергоносії реально подорожчали у 2,4–4,7 раза, а пшениця й кукурудза подешевшали на 57–58 %.
Зсув видно і за можливістю обміну. У 1960 році тонна нафти коштувала 0,21 тонни пшениці, а у 2026 році — 2,21 тонни (зсув у 10,5 раза). Нафта й газ вичерпуються, і кожна наступна тонна дорожча в освоєнні, тоді як зерно відтворюється щороку, а півстоліття селекції, добрив та механізації тиснуть на його ціну вниз.
У 1960–1972 роках енергія із зерна коштувала у 7–12 разів більше за енергію з нафти чи газу. Переробляти зерно на паливо було економічним абсурдом. Проте після 2005 року вартість гігаджоуля з різних носіїв зрівнялася — 13–18 доларів за гігаджоуль. Саме цей економічний паритет, а не лише державні мандати, уможливив виникнення біопаливного сектору.
Біоетанол та біометан: два шляхи розвитку
Паливний біоетанол
Із 1982 року біоетанол у реальних грошах подешевшав на 67 % (з 73 $/ГДж до 24 $/ГДж) і фактично зрівнявся з бензином. Це найбільше здешевлення серед усіх розглянутих товарів, яке сталося завдяки технологічному розвитку галузі: більшому виходу спирту з тонни зерна, скороченню витрат енергії на дистиляцію та доходу від побічних продуктів (сухої барди і кукурудзяної олії).
Продовольчі ризики
ЄС дотримується принципу пріоритету продовольчого та кормового використання біомаси. Директива про відновлювані джерела енергії встановлює стелю: частка палива з харчових і кормових культур, яку держава може зарахувати до своїх цілей на транспорті, не перевищує 7 % енергії дорожнього та залізничного транспорту. Виробляти більше не заборонено — просто це “більше” не зараховується як відновлювана енергія й не отримує підтримки. Натомість в авіації регламент ReFuelEU повністю виключає харчові культури з переліку прийнятного авіаційного палива.
В Україні з 1 липня 2026 року діє обов’язкова норма вмісту біоетанолу в бензинах — не менше 7 %. На це потрібно близько мільйона тонн кукурудзи при врожаї близько 30 млн тонн. Переробка не загрожує продовольчій безпеці, оскільки з тонни кукурудзи вилучається лише крохмаль, а 0,30–0,33 т повертається у вигляді сухої барди з вмістом протеїну 28–30 %. Для кормового балансу це радше обмін, ніж втрата, адже крохмаль іде в паливо, а натомість з’являється високопротеїновий компонент, якого українському тваринництву бракує.
Біометан та його переваги
- Він не конкурує з продовольством. Сировина біометану — гній, солома, побічні потоки переробки, органічна фракція відходів. Уся суперечка про продовольчу безпеку до біометану просто не застосовується.
- Його вуглецевий слід може бути від’ємним. Гній, який зброджують у реакторі, не виділяє метану у сховищі. Методика RED зараховує ці уникнені викиди як кредит, тому паливо з гною має від’ємну вуглецеву інтенсивність. На ринку, де платять за викиди CO₂, від’ємне число коштує дорожче за нуль — і “дорогий” біометан із гною часто виявляється прибутковішим за “дешевий” із силосних культур.
- Існує значний незадоволений попит в ЄС. REPowerEU ставить ціль 35 млрд м³ біометану в ЄС до 2030 року; транспортні цілі оновленої директиви про ВДЕ та національні квоти створюють зобов’язальний попит, який не зникає, коли газ дешевшає.
- Дигестат заміщує мінеральні добрива. Азотні добрива виробляють із природного газу, тож їхня ціна прив’язана до носія, який за 66 років реально подорожчав у 2,4–3,3 раза. Повертаючи азот і фосфор на поле, біометановий проєкт заміщує найдорожчий елемент витрат рослинництва.
Нині в Україні функціонує шість біометанових заводів потужністю понад 100 млн м³ на рік (чотири підключені до ГТС), у 2025 році вперше експортовано понад 11,2 млн м³ до ЄС, а Програма розвитку передбачає введення ще восьми заводів у 2026-2028 роках.
Основні висновки для України
Україна експортує те, що дешевшає, і купує те, що дорожчає. Реальна ціна зерна за 66 років впала на 57 %, а реальна ціна енергоносіїв зросла в 2,4–4,7 раза. Умови зовнішньої торгівлі за цією парою товарів погіршилися приблизно вдесятеро. Єдиний спосіб частково компенсувати цей зсув — переводити біомасу з категорії продовольчої сировини, що дешевшає, у категорію енергетичного носія, що дорожчає. Арифметика для цього вже склалася. Гігаджоуль із зерна більше не дорожчий за гігаджоуль із нафти чи газу — це сталося приблизно у 2005 році і відтоді не змінилося.
Для біометану вирішальним є не ціна газу, а сертифікація і доступ на ринки ЄС. Проєкт, який розраховує заробити на різниці з ціною газу, за нинішньої конфігурації не окупається. Економіку визначає доступ до європейського ринку сертифікатів — а отже, визнання української системи сертифікації сталості є не формальністю, а основним чинником окупності.
Півстоліття світова економіка платила дедалі більше за енергію і дедалі менше за їжу. Для країни, яка їжу продає, а енергію купує, це не абстракція, а мінус у платіжному балансі щороку. Розвернути ці дві криві Україна не може — вони глобальні.
Що вона може, так це перестати стояти тільки на дешевому боці: те саме поле, та сама тонна біомаси, але продана вже як енергія, а не як сировина.
