Юрій Епштейн: Вікно можливостей для біогенного водню у Німеччині
Пропонуємо актуальний аналіз керівника сектору виробництва біоводню з використанням біогазу та біометану, Експертої ради UABIO Юрія Епштейна законодавчого запровадження квот на викиди вуглецю для біогенного водню в Німеччині.
20 травня 2021 року відбулася важлива подія, яка може суттєво вплинути на європейську політику у сфері водневої енергетики. Парламент Німеччини ухвалив законопроєкт Further Development of the Greenhouse Gas Reduction Quota, який містить вимогу щодо збільшення рівня скорочення викидів парникових газів у транспортному секторі до 25% до 2030 року. Крім того, відповідно до цього закону і всупереч протистоянню з боку Федерального Уряду, у цю квоту зараховуватиметься і водень біогенного походження, тобто водень отриманий з біомаси.
Як відомо, Воднева стратегія ЄС, проголошена 8 липня 2020 року, містить чітке визначення «зеленого» водню, визнаного ключовим елементом у процесі переходу усіх країн-членів ЄС на 100% беземісійну економіку. «Зелений» (відновлюваний) водень – це водень, вироблений електролізом води з використанням електроенергії, отриманої за допомогою відновлюваних джерел енергії. Крім того, відновлюваний водень також може бути вироблений риформінгом біогазу або біохімічною конверсією біомаси, яка відповідає критеріям сталості».
Як бачимо з наведених визначень, до ухвалення цього законопроєкту трактування поняття «зеленого» водню у водневих стратегіях ЄС і Німеччини було різним. Чому так відбулося – сказати важко, можна лише здогадуватися. Проте безсумнівним є те, що обидва різновиди «зеленого» водню мають свої переваги і недоліки.
Безперечною перевагою «зеленого» водню, виробленого електролізом води, є необмежений потенціал його виробництва.
Юрій Епштейн
На відміну від викопних видів палива, родовища яких розподілені на планеті нерівномірно, вітер, сонце і вода є практично в усіх країнах світу. Основними їх недоліками є висока собівартість виробництва і складність транспортування на великі відстані.
«Зелений» водень біогенного походження можна виробляти за допомогою різних технологій, які передбачають термохімічні та біохімічні процеси деструкції різних видів біомаси.
Юрій Епштейн
Більшість цих технологій наразі перебувають на етапі наукових досліджень та дрібномасштабних пілотних проєктів. До промислового використання готові дві: газифікація біомаси і паровий риформінг біометану. Останній спосіб є найбільш вивченим і широко використовується протягом багатьох років для отримання «сірого» водню із природного газу.
Головною перевагою технології виробництва «зеленого» водню паровим риформінгом біометану є нижча собівартість, можливість транспортування водню у складі біометану наявними газовими мережами і вдвічі менша потреба у прісній воді.
Головним недоліком цієї технології є низький потенціал локально-доступної біомаси. Відповідно до наявних оцінок, наявні в Україні ресурси біомаси, яка підходить для виробництва водню таким способом, дозволяють виробляти близько 18 млрд м3 «зеленого» водню на рік.
Цього, очевидно, недостатньо для повної декарбонізації української економіки, хоча цілком достатньо для заповнення Україною квоти, визначеної Європейським Союзом у розмірі близько 5 млрд м3 «зеленого» водню.
Основним чинником, який сприяв ухваленню нового закону Парламентом Німеччини, стала вкрай незадовільна ситуація з виконанням цілі з декарбонізації транспортного сектору.
Незважаючи на усі зусилля Уряду Німеччини за останні роки, рівень викидів вуглецю в транспортному секторі не змінився, порівняно з 1990 роком.
Юрій Епштейн
Саме «зелений» водень може суттєво вплинути на ситуацію, яка склалася в секторі великовагового транспорту і дорожньо-будівельної техніки, де активно просувається декарбонізація за рахунок переходу двигунів внутрішнього згорання на паливні комірки.
Таким чином, до сьогодні біогенний водень розглядався у Німеччині в ролі конкурента, здатного завадити планам створення водневої енергетики, заснованої на використанні водню, виробленого електролізом води. Проте новий закон передбачає використання біогенного водню саме в транспортному секторі, де він буде зараховуватися під час виконання цілей зі зниження викидів вуглецю.
