Чому український біометан продають в ЄС за нижчою ціною і що гальмує експорт?
В умовах глобального курсу на декарбонізацію та зелений перехід, Україна активно нарощує потужності з виробництва біометану. Однак нині цей вітчизняний продукт орієнтований виключно на преміальний ринок Європейського Союзу.
Інформаційний портал “NV Бізнес” опублікував аналітичний матеріал “Продають із дисконтом. Що заважає експорту біометану в Україні“. У статті йдеться про стрімкий розвиток галузі, високу маржинальність бізнесу для агровиробників та головні бюрократичні бар’єри з боку європейського регулятора, які змушують українські компанії втрачати прибутки. Для матеріалу своїми коментарями та експертною оцінкою поділився також Георгій Гелетуха, голова правління Біоенергетичної асоціації України.
Головне з матеріалу
- Станом на березень 2026 року виробничі потужності біометану в Україні сягнули 108 млн куб. м на рік. Рентабельність бізнесу оцінюється у 25–30%, а термін окупності проєктів становить 3-4 роки.
- До кінця 2026 року Україна планує збільшити обсяги виробництва до 150 млн куб. м, а до 2030 року — вийти на показник у 500 млн куб. м.
- У 2025 році, за словами Тараса Висоцького, заступника міністра економіки, довкілля та сільського господарства України, експорт біометану склав понад 11,5 млн т. Видання Форбс Україна порахувало, що компанії заробили на цих поставках $8 млн. Серед лідерів ринку — компанії Vitagro, МХП та Галс Агро.
- Висока маржинальність мотивує великих гравців. Окрім Теофіпольської енергетичної компанії та ЮМ Ліквід Газ, у 2026 році про інвестиції в біоресурси заявили мережа ОККО та молочна компанія “Терра Фуд”.
- Через те, що собівартість біометану в Україні (50–61 євро/МВт·год) суттєво вища за внутрішню ціну звичайного газу, галузь може розвиватися виключно як експортно-орієнтована.
Бюрократична стіна ЄС
Головною перешкодою для галузі є юридично-техничний розрив між реєстрами — українська система обліку досі повноцінно не інтегрована із загальноєвропейською базою даних (Union Database, UDB), а сертифікати походження не мають взаємного визнання. Проте держава вже шукає рішення. Так, у квітні 2026 року уряд ухвалив Програму розвитку виробництва біометану до 2035 року. Профільним виконавцем призначено Міненерго, яке має врегулювати питання інтеграції реєстрів з Єврокомісією.
Позиція та коментарі Георгія Гелетухи
Голова правління Біоенергетичної асоціації України Георгій Гелетуха детально окреслив як стратегічні перспективи України на європейському ринку, так і нинішні фінансові втрати, яких зазнає вітчизняний бізнес через регуляторний глухий кут.
“Україна має потенціал наростити випуск біогазу до 20 млрд куб. м в рік до 2050 року. Із цих обсягів 10 млрд куб. м споживатиме Україна, 10 млрд куб. м становитеме експорт до ЄС. У планах Євросоюзу до 2030 досягти обсягів власного виробництва у 35 млрд куб. м”.
За розрахунками Біоенергетичної асоціації України, на преміальному ринку ЄС наша держава здатна відігравати ключову роль. Україна потенційно може забезпечити до 20% потреби ринку ЄС до 2050 року. Український експорт продовжується, але через неузгодженість процедур сертифікації між Україною та ЄС вітчизняні виробники змушені продавати паливо за заниженими цінами. Георгій Гелетуха наголошує на суттєвій різниці у вартості:
“Наразі експорт біометану з України є, але він стикається з певними обмеженнями саме через неузгодженість процедур між ЄС та Україною. До того ж наші виробники змушені реалізувати біометан на експорт за цінами нижче європейських. Якщо вартість біометану в ЄС становить 900–1100 євро за куб. м, залежно від країни і сектора споживання, то Україні за нього пропонують 700–800 євро за куб. м”.
Ризики для інвесторів та позиція бізнесу
Якщо Єдиний реєстр біометану ЄС найближчим часом не допустить українську базу до своєї системи, поточний експорт взагалі може зупинитися, зазначають у міжнародному проєкті Green Deal Ukraїna. Цю тривогу поділяють і потенційні інвестори. Як стверджує Вікторія Кайлюк, CEO Групи компаній “Терра Фуд”, технічних проблем із виробництвом чи подачею газу в газотранспортну систему немає, проте юридичний вакуум створює серйозні фінансові ризики:
“Сутність проблеми полягає у юридично-технічному розриві між українською та європейською системами обліку зеленого газу. Без визнання сертифікатів європейською стороною продаж газу за високими зеленими тарифами ЄС залишається під питанням або навіть загрозою”.
Наразі українському бізнесу потрібно покладатися на дипломатичні та нормативні кроки Міненерго, яке на виконання урядової постанови № 514 від 22 квітня 2026 року розпочне консультації з Єврокомісією щодо алгоритму приєднання України до Union Database.
